Ти надихаєш вірити весною

Leon Clerk

Читателей на странице:


У чорну тишу йде луна з озвучки,
Перетинаються передчуття.
На серці б’є згамселення лиш рвучко,
Якось двокрапкою стоїш чудна:
Розкинула по сторонах і руки, й ноги,
На щось надієшся сама тому.
Зоділа ось вечірню сукню нову,
Туманно в переливах утонула.
Чи то театр на воді чи тіней,
Дістали на останній ряд квитки.
Холодних рук гарячий струм роздітий
Розсипав з оберемку всі квітки.
Зачепиш постаттю горіння мокре,
Роздмухуєш волосся на очах.
Вітрила дме в відкритому мов морі,
До скелі в хвилях вітер прокричав.
Надуті губки плеканих манорій
Поставили на чорне майже все.
Зірки сіяють на палітрі чорній,
Від враження красою рознесе.
Адамове мов яблуко маклюра
Достигне адже плід не їстівний.
Зняв пальцем манікюрним, чи махлюєш,
Набити зависокої ціни.
Неначе швидкість світла доганяєш,
На фініші найперша опинись.
Чіпаєш терезів плавучі шальки,
Вниз головокружінням не дивись.
У тобі світ, що дихає красою,
Народиться невдовзі світ малям.
Ти надихаєш вірити весною,
В таку, яку так вірно покохав.
Ти жінка, котра дала породілля
На білім світі істину з’яви.
Нехай життя тобою порадіє,
Додасть поваги, щастя й похвали.

© Leon Clerk


0 0 votes
Поставьте оценку
Подписаться
Уведомление о
guest


1 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments
Валентина Пошкурлат
Премиум-автор
10.05.2020 6:58 пп

Леоне, Ви написали про те, «що дихає красою» і що «народиться невдовзі світ малям, що жінка надихає «вірити весною», бо її таку «вірно покохав». Хай так буде завжди, нехай світ славить жінку-кохану, жінку-матір!