Светлана Петрина. У душі хронічна зима

Конкурс "Всемирный день поэзии"

Читателей на странице:

521

У душі хронічна зима,
Боже, як ти? Це я. Привіт.
За вікном, подивись, білий світ,
Я у ньому блукаю сама.
Розміняла сотні років,
Десь у Ноя, десь і Олімп.
І трикутник Бермудський – екстрім,
Іще сотню, ти ж так хотів?
Я шукаю такий собі дім,
Невідомий нікому, пустий.
Ти у ньому душу закрив,
Що моя. І живе вона в нім.
Не театр і не цирк-шапіто.
Чомусь плачеться більше у нім,
Все рутина… Нема вихідних.
Безіменна душа – це ніхто.
І хронічна вона, де зима.
Ніби сяйво снігів вічне є.
Боже, як знайти все моє?
У душі би настала весна…
Років сто ще ходити… Дарма…