Відлюдько

Оксана Павленко

Читателей на странице:

Відлюдько, бо зазнала від людей
Чогось гіркішого, ніж присмак болю…
У серці поміняла всі паролі,
Відмила рани від сліпої солі…
Відверта, бо не вміла грати ролі
В театрах підлабузника і троля…
Ігнорувала ціну тих ідей…

Відлюдько, бо самотність не болить,
А так болить розіп’ята довіра,
Що завиває відчайдушно звіром,
Бо вже забула, де межа, де міра…
Веселка та не кольорова – сіра,
І зорі провалились в чорні діри,
А долі болю більше не долить…

Відлюдько… Серед тисячі орбіт
Свою чомусь малює хаотично,
До інших непричетну, не дотичну.
Для когось — дику та несимпатичну…
Стихає запитанням риторичним,
А двері зачиня ключем скрипічним,
Щоб не тривожив той набат чобіт…

Відлюдько… Але й вам не бороню
Сповідувать релігію приблуди,
Якого так, знічев’я, добрі люди,
Набравши лицемірства повні груди,
Ще й ложку меду замісивши з брудом,
Знаходять щирим поглядом усюди —
На міцність випробовують броню.