Читателей на странице:
Гортаючи старий альбом,
Я несподівано збагнула.
Життя то мить, воно фантом,
І молодість вже промайнула.
На фото молоді батьки,
Такі красиві, і веселі.
Пішли рідненькі навіки,
Стали пустими їх оселі.
Там наші діти ще малі,
Такі смішні, тепер дорослі.
І заглядати взагалі,
В минуле, я скажу, непросто.
Як сумно усвідомить те,
Що вороття уже не буде…
Ось бачу молоде лице –
Сьогодні це старі вже люди.
Життя злітає наче мить,
І скільки тих років же буде?!
Слід це прийнять і зрозуміть.
Сьогодні ми старі споруди.
Хіба тоді могли ми знать,
І розуміти плин той часу,
Душа хотіла ще літать,
І все несла нас до парнасу.
Гортаючи старий альбом,
Я сумом огортаю себе,
І б’ю по серцю батагом.
В минуле заглядать не треба…
Очень жизненно!!!
Очень жизненно!!!Лучше и не скажешь
Спасибо Леночка! Печальная реальность.
Чудово, Світлано! Як завжди талановито, яскраво, поетично та душевно)
Щиро дякую, Олексію! Хай щастить!
Очень тронули стихи. Спасибо за эмоции и успеха Вам, Светлана!
Спасибо за теплый коммент, дорогая Людмила!
Супер!
Благодарю дорогой!
Мабуть і не треба… Та у минулому наше життя і його не зітреш ні з пам’яті, ні з альбому… Дякую, Світланочко ? Вірш дуже щемний….
Дякую, Галиночко! Сумно інколи дивитись у минуле…
Але таке воно життя і пам’ять нам на те дається, так схожа мале дитя, то плаче, потім знов сміється.