Читателей на странице:
Кудлаті тумани кружляють у хмарах.
На землю спускають розтріпані коси.
Заплакала осінь дрібними дощами
І вітер останнє з дерев листя зносить.
І сонечко низько із під хмар проглядає.
Але це не тішить — вмивається осінь сльозою.
Чай теплий, із м’ятою, не допомогає —
Сумує і плаче вона за своєю красою…
І десь в глибині я, як жінка, її розумію…
Зів’яла краса, та жива все ж душа
По замислу Божому, завтра нові будуть мрії.
Не вічна краса, але ж вічна душа!