Читателей на странице:
На вулиці було морозно, злітав пухнастий сніжок і пахло свіжістю. Смачно пахло, якось по-особливому. Повітря було наче підкрохмалене і підсинене синькою. Сонячні зайчики виблискували від божественної краси природи. А місто всупереч було галасливе і метушливе. Максим заскочив до трамваю, який щойно підійшов до зупинки. Протискаючись серед натовпу, знайшовши зручне місце, нарешті зупинився. Несподівано поглядом він упіймав дівчину, яка зосереджено дивилась у вікно трамвая, де під стукотіння коліс пробігало заклопотане місто.
Його відвертий погляд застиг, він не помічав свою безтактовність. Вмить дівчина відчула цей погляд і трохи здивовано повернулася. Максим, зніяковівши від чарівних очей красуні, як школяр, опустив очі, роблячи вигляд, що він шукає щось у кишені. Його поведінка здивувала не тільки дівчину, але й самого Максима. «Що це зі мною?»- подумав він. Завжди такий сміливий, впевнений в собі ніколи раніше так не почувався. «Дивно…» продовжував розмірковувати він. — Що це за небесне створіння, що примусило мене засмутитися?». Він довго не міг знову подивитися на дівчину, але все ж таки непомітно спостерігав за нею. Щось незвичайне відбувалося з ним, і хтось начебто підказував йому: це твоя жінка. Він непомітно вивчав пальці її рук, статуру, волосся. Та очі, які застережливо подивилися на нього, вразили в самісеньке серце. Такого з ним ще не траплялося.
Поки він розмірковував, не розуміючи себе, як непомітно його красуня зникла за мить з поля зору. Озираючись, він намагався знайти її, та побачив вже, коли трамвай рушив далі після чергової зупинки. Вона вже була за вікнами по той бік. Її постать зникла вмить, як і з’явилася.
Максим їхав до роботи і весь час намагався зрозуміти, що насправді трапилось. «А нічого не трапилось, — продовжував розмірковувати він. — Ну, гарна дівчинка, вразила, але що з того?! Більш того, напевно, вона не одна, і у неї є пара». Намагався заспокоїти себе Максим.
Життя продовжується, і час вже кличе до роботи!
Робочий день був насичений, багато контактів, телефонних дзвінків, зустрічі, словом, до кінця роботи все крутилося, як у колесі.
Нарешті підійшов вечір, який вивільнив від буденної метушні. Увечері була домовленість про зустріч з товаришем. Планували випити кави у центрі міста і поспілкуватись, бо давно вже не бачились. Це був кращий товариш Максима, і вони товаришували ще з дитинства.
А ця ков’ярня під назвою «Твій смак» була їх улюбленою. Тут гарно готували, варили смачну каву.
Зустрівшись, вони сиділи за столиком біля вікна, споглядаючи зимове вечірнє місто і вели свої чоловічі розмови.
Зимовий вечір був казковим: Продовжував кружляти легкий сніг, вечірні ліхтарі святково прикрашали місто і додавали настрою всім небайдужим до краси.
Хлопці вели розмову, про роботу, про дівчат, мріяли і вечеряли водночас після трудового дня.
У закладі грала музика, було затишно і тепло. Це був приємний відпочинок.
Максим розповідав Антону, так звали його товариша, чергову історію, як перед його очима несподівано з’явилася знову постать незнайомки, яку він побачив зранку у трамваї. Він замовк і, витріщивши очі, відкрив рота, виделка з їжею застигла у повітрі. Товариш здивовано подивився на нього, а потім убік, слідкуючи за його поглядом.
Ранкова красуня йшла струнка, усміхнена у супроводі молодого чоловіка. Максим, прийшовши до тями, промовив до Антона: «Бачив цю лялечку? Сьогодні я з нею вже зустрічався в ранковому трамваї.» Антон здивовано посміхнувся і спитав, чи не випав він часом з трамваю, коли побачив її вперше, бо судячи по реакції щойно, це мало відбутися. Але товариш не відреагував на його іронію.
Максим розчаровано, ще раз подивився на пару, яка сиділа за сусіднім столиком неподалік.
«Шкода!..сумно, але пані вже зайнята», — промовив Макс. А в душі щось знов заворушилося, і тіло наче зомліло. Антон, дивлячись на товариша, помітив, що ця панянка його надто вразила і промовив до нього: » Макс, не впізнаю тебе! Чи для тебе є перепони? Сподобалась, то знайомся і вперед! З тобою ж важко конкурувати».
До речі, слід сказати, що насправді хлопець він був виданий, цікавий, а ще вибагливий щодо дівчат.
Максим мовчки подивився на Антона, не відповідаючи на його заяву. Він подумки був поруч з незнайомкою. Думав про те, що вже вдруге за день він зустрічає її. Дивно все це якось. Він знов час від часу дивився, як за столиком спілкувалися двоє молодих людей, намагаючись прочитати, які між ними стосунки, хто ця незнайомка, яка не дає забути про себе.
Антон, розуміючи, що вже розмови геть не буде, врешті промовив: «Так, друже, мені здається, що я зайвий на «цьому святі». І він дружньо шуткуючи торкнувся рукою плеча товариша.
Максим, зрозумівши, почав вибачатися, але Антон поставився до ситуації з розумінням, сказавши, що він сьогодні поспішає, таким чином, даючи Максиму побути на одинці. Хлопці попрощалися, Антон пішов геть, а Максим не поспішав іти. Він, наче заворожений, пильнував за парою. Дівчина знов відчула на собі його погляд і повернулася. Їх погляди зустрілися, але на цей раз Максим не відводив погляду і продовжував дивитися на дівчину, наче запитував: Звідки ти, красуне? Мені здається, я тебе знаю вже давно, а зустрів лише сьогодні.
Дівчина почервоніла і відвела погляд. У цей раз її погляд не був суворим, він був якийсь загадковий і ще більш привабливий. Максим, допиваючи свою каву, розмірковував, намагаючись знайти правильне рішення: чи полишить все це, чи діяти. Діяти.., але як?.. Хто знає, що то за хлопець поруч. Він помітив, що їх відносини не були надто близькі. Однак все то були лише його бажання, або здогадки.
Він рішуче піднявся, покликав офіціянта, щоб розрахуватися, і пішов на вихід, в останнє подивившись на красуню. Вона помітила цей погляд і злегка посміхнулася.
Падав сніг, Максим йшов не поспішаючи, все ще розмірковуючи про події сьогодення. Погода була зимова, гарна, але довго гуляти було холодно. По дорозі він заходив в якісь магазини, щоб зігрітися і розвіяти думки, які все ще роїлися у голові. Нарешті він сказав собі: стоп! Про що я взагалі заморочуюся?!. Я зовсім не знаю, хто ця дівчина, чим вона займається, і взагалі, може, вона дурепа із дуреп.
Далі він вже намагався ні про що не думати, а просто відпочивати поглядом, дивлячись на перехожих, вітрини, які мерегтіли всіма новорічними вогниками.
Дійшовши до свого будинку, Максим від несподіванки ледь не впав. Біля сусіднього під’їзду стояла його незнайомка. Ну це вже було занадто! «Неможливо!!!»- промайнула думка. Молодий чоловік, який був з нею, подав їй руку і хутко побіг геть. Озирнувшись, вона також побачила Максима. І вже після цього Макс не вагаючись пішов на зустріч щастю. Він наздогнав у самих дверей дівчину і промовив: «Привіт! Мене звуть Макс, я весь день шукаю можливість, щоб познайомитися з тобою і мені зовсім нецікаво, хто був з тобою поруч, бо ти моя дівчина, і думаю, будеш моєю дружиною. Згодна?)»
Красуня була вражена такою зухвалістю, але Максима вона відмітила для себе, він їй сподобався зразу. Але стільки зустрічей за один день ніхто з них не планував. Це мабуть доля планує. Дівчина трохи розгубилася від такої несподіванки, але швидко приборкала враження й відповіла: » Цікавий справді сьогодні вийшов день. Насправді я вражена. При таких твоїх сміливих намірах, якнайменш, я маю представитися. Мене звуть Мілена. Я нещодавно живу в цьому будинку, за фахом я дитячий психолог , а ще маю сказати, що я незаміжня. Думаю, це має значення при таких намірах?» Вона посміхнулася такою посмішкою, що Максим все готовий був взяти її на руки і прямувати до ЗАГСу. Максим отримав відповіді на всі свої питання. Не відриваючи очей, він дивився на Мілену. Вона запитала, чому він так дивиться на неї, після чого він відповів: » Я так довго тебе шукав!» Вона розсміявся і промовила:» Не так вже й довго, лише один день.» — «Ні, Міленочко, я шукав тебе все життя!»
Максим запропонував Мілені ще хоч трішки погуляти і поспілкуватися.
Вони йшли поряд, падав легкий сніг, тихо замітаючи доріжки. Так, вони зразу знайшли спільну мову, і це було дивно для обох. Їм було зручно разом і весело. Як з’ясувалося в розмові, що супроводжував Мілену її старший брат, а у кафе вони зустрічалися задля ділової розмови. Тому Максим не помилився, що їх відносини були зовсім інші.
Було вже досить холодно і вони промерзали не помічаючи цього. Розмова була легкою і дуже цікавою для обох. Нарешті Мілена вибачаючись повідомила, що час вже йти додому. Максиму дуже не хотілося її відпускати, він тримав їх за руки, зігріваючи їх теплом свого подиху, а сніжинки злітали поміж них, падаючи на вії, губи, і танули, зволожуючи соковиті пухленьки губки Мілени. Максим промовив: «Я заздрю сіжинкам, бо їм дозволено торкатися твоїх губ. Вони тануть від твого тепла і я також. Дозволь мені доторкнутися до твоїх губ: вони солодкі і такі жадані.
Мілена зніяковіла, опустивши вії. Він обережно струшував сніжинки з пасма її волосся, вік, обличчя, а потім, нахилившись не чекаючи відповіді-дозволу, почав цілувати свою красуню, ніби це він робив вперше у житті. Світ навколо захитався від почуттів, які несподівано, стрімко, оволоділи двома.
Ранок.
Мілена пробудилася раніше, ніж зазвичай. Але на кухні було чутно рухи матусі, яка вже готувала щось до сніданку. Згадуючи вчорашній день їй здавалося, що то був сон, який їй наснився цієї ночі. Це був суботній день, і вона не дуже поспішала вставати, бо все ще була у полоні вчорашніх подій.
Коли нарешті піднялася, прибралася, матуся вже чекала її до сніданку. Тільки-но встигла привітатися й сісти, щоб випити ранкову каву, як мама з допитливим поглядом промовила: «Доню, що вчора сталося? Ти прийшла якась дивна, і мені здалося дуже щаслива? Може, нарешті розповіси?». Але несподівано залунав дверний дзвоник. Мати, здивована, пішла відчиняти двері, не розуміючи, хто б міг прийти так рано в суботній день.
Мілана ще була під дією несподіваних вражень. Коли через кілька хвилин прямо перед нею з’явився Максим з величезним букетом білих троянд. Мати розгублено дивилася на все, що відбувалося. Максим промовив: «Моя любо Міленочко, я ледь дочекався ранку, щоб знову побачити тебе. Я тут, щоб просити у твоїх батьків дозволу на одруження. Він вручив букет розгубленій жінці, а Мілені простягнув оксамитову коробочку з каблучкою і промовив: «Я не хочу більше чекати, поки пройде ніч, бо вона буде надто довгою, я хочу бути з тобою поруч назавжди. Я тебе зустрів не вчора, я тебе знаю давно, а вчорашній день мені дав підказку і сказав: Ось вона! Вчора зранку цього я ще не розумів, але зустрівши тебе в третє за день, я втямив, що це доля.»
Милена і її мати були розгублені від такої стрімкості подій.
Нарешті мати відповіла: Здається, я отримала відповідь на своє запитання, на яке ти не встигла відповісти, доню. Тепер у мене питання будуть до цього молодого чоловіка. Дякуючи за букет, вона запросила Максима до сніданку. За сніданком йшла розмова, в якій мати, як досконалий розвідник, дізнавалася про всі обставини і положення свого новоспеченого зятя. Так, для неї це було дуже несподівано, і вона мала це усвідомити. Вони довго вели розмову, і нарешті мати промовила: Я зрозуміла одне: що має зробити доля — людина змінити не може. Я вітаю вас! Хочу вірити, що коротке знайомство стане для вас обох довгим щасливим життям.
Вони побралися. Їх життя було вдалим, недивлячись на таке коротке знайомство. Життя, інколи робить такі несподівані сюрпризи, в які повірити важко, але на те є Доля.